Європа виживе не завдяки централізму Брюсселю, а на основі індивідуальної сили
Neue Zürcher Zeitung, Швейцарія
Президент Китаю Сі Цзіньпін своєю поїздкою до Європи продемонстрував політичні розбіжності на континенті. При цьому європейське політичне бачення Макрона далеке від цієї реальності. Впливове швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung надрукувало статтю власного міжнародного редактора Петера Расонія (Peter Rásonyi) за наслідками п’ятиденного візиту лідера Китаю Сі Цзіньпіна до країн Європи. Швейцарське видання подає аналіз європейського турне Сі Цзіньпіна з точки зору подальших перспектив країн континенту та необхідних дій задля забезпечення національної та спільної європейської політики безпеки. Особливу увагу приділено ролі президента Франції Еммануеля Макрона, який сформулював тези щодо загроз для існування Європи та необхідних подальших дій.
Як наголошує автор швейцарського видання, за помпезністю, пафосом і самовпевненістю президент Франції Еммануель Макрон неперевершений. Він заявив, що «Європа смертна. Вона може загинути, і це залежить лише від наших рішень». Грандіозні публічні виступи, як-от його двогодинна промова наприкінці квітня 2024 року, помпезно названа «Сорбонною II», — це більше, ніж просто ознака французької зарозумілості. Так Макрону вдалося привернути увагу політичної еліти. Він представляє інтереси Франції та впливає на політичний порядок денний Євросоюзу з більшим успіхом, ніж його конкуренти в Європі.
Точна діагностика європейських слабкостей
Загрозливі попередження Макрона щодо майбутнього Європи виправдані. Він визначає три екзистенційні ризики для континенту: безпекові, економічні та ризики внутрішньополітичного характеру.
З точки зору політики безпеки, просування росії в Україні зробило для всіх очевидним те, що вже тривалий час вже було проблемою. А саме — Європа дозволила своїй військовій оборонній готовності розпастися після розпаду Радянського Союзу понад тридцять років тому. Зараз потрібні надзвичайні зусилля, щоби допомогти Україні вистояти, відновити її військовий потенціал і стримати імперіалістичні амбіції путіна. До цих загроз додається комуністичний Китай, який у високих темпах здійснює переозброєння, та який агресивно прагне стати провідною світовою державою.
В економічному плані Європа зазнає тиску з боку орієнтованого на експорт Китаю, що розвивається, і зростаючого протекціонізму з боку США за президентів Трампа та Байдена. До цього додається відсутність європейської інноваційної сили в таких галузях майбутнього, як мікропроцесори, цифрова економіка та штучний інтелект.
Водночас всередині країн по всій Європі набирають сили націоналістичні та неліберальні партії, кидаючи виклик ліберальним інститутам і цінностям.
Недостатність рецептів від Макрона
Автор швейцарського видання ставить запитання щодо того, які саме рецепти Макрон має намір використати, щоби врятувати континент від занепаду та вивести його у безпечне майбутнє. Тут виступ президента Франції ставав все більш незрозумілим, чим довше він тривав.
Багато тез Макрона щодо політики безпеки не викликають сумнівів і суперечок. Правдою є те, що він надто довго проводив політику умиротворення російського диктатора путіна. Крім того, жалюгідним є внесок Франції в допомогу Україні з боку Заходу. Але принаймні тепер він визнає агресора небезпечним для всієї Європи і закликає до енергійного переосмислення.
Мають сенс і його заклики до кооперації з партнерами в ЄС, НАТО та Європейській політичній спільноті (European Political Community), передусім до Великої Британії. Тісніша співпраця між усіма цими силами є надзвичайно важливою для забезпечення обороноздатності Європи. Цей принцип не новий, але він міг би працювати краще. У питанні стримування правильними є наполягання Макрона на варіанті захисту України західними військами, якщо це необхідно.
Президент Франції Еммануель Макрон хоче сколихнути своїх європейських партнерів.
Джерело: Stephane Lemouton / Imago
Але що саме зміниться після ідей Макрона? Не багато. Він називає кілька відомих ініціатив та ідей, таких як європейська протиповітряна парасолька, сили швидкого реагування чи спільні військові навчальні заклади. Однак його головна вимога має передусім фінансово-політичний характер, а саме — фінансування європейських проектів озброєння має здійснюватися з фондів Євросоюзу, тобто через новий спільний борг.
Подібна ситуація існує і з баченням президента Макрона в галузі економічної політики. Тут він також справедливо зауважує такі проблеми, як надмірну зарегульованість чи певну наївність європейської торговельної політики щодо великих держав — США та Китаю. Задля того, щоби протиставити таким реаліям щось дієве, Макрон виступає за більшу підтримку, центральне управління та контроль діяльності «європейських чемпіонів» у ключових секторах і, зокрема, за спільне фінансування європейської промислової політики.
Про бачення Макрона щодо майбутнього свідчать його заклики до більшого протекціонізму та збільшення обсягів грошей за рахунок європейського боргу. Але це створить більше проблем, ніж вирішить, вважає автор швейцарського видання.
Центральноєвропейська промислова політика та спільна фіскальна політика означає передачу до Брюсселя значних повноважень щодо прийняття рішень та відповідальності. Це вимагає базового консенсусу для глибшої політичної інтеграції країн-членів ЄС. Наразі Євросоюз ще дуже далекий від цього.
Китай усвідомлює та використовує розколи в Європі
Ніщо не демонструє це так чітко, як поїздка китайського лідера Сі Цзіньпіна до Європи, що відбулася минулого тижня. Сі Цзіньпін з властивим йому розсудливим інстинктом обрав для відвідин три держави Європи. Їх не об’єднує нічого, окрім ідеальної придатності для його стратегії розколу згуртованості західного табору. По-перше, Сі вшанував своїм візитом президента Франції Макрона — людину, яка палко закликає до звільнення Європи від провідної сили Америки, і яку позитивно відзначають за це китайські державні ЗМІ.
Далі була Сербія та вшанування жертв помилкового авіаційного удару США по посольству Китаю в Белграді 25 років тому. Це дало Сі привід для різкої критики НАТО. А на завершення свого візиту до Європи Сі відвідав Угорщину, прем’єр-міністр якої Віктор Орбан зустрів китайців з розпростертими обіймами та був винагороджений великими інвестиціями. У свою чергу Орбан захищає китайські інтереси в Брюсселі.
Як і Єврокомісія, Макрон підтримує захист (французької) автомобільної промисловості за допомогою мит на китайські електромобілі. Федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц виступає проти цього, тому що німецька автомобільна промисловість піклується про свої значні інвестиції в Китай. Через це було відхиллено запрошення Макрона на спільну зустріч із Сі в Парижі. Сі із задоволенням спостерігав за цією суперечкою. Примітно, що Макрон із задоволенням підігрує у цій грі лідеру Китаю, адже йому, як приймаючій стороні, вдалося зупинити китайців, які погрожували зашкодити імпорту французького коньяку.
Виникає запитання, як може домовитися про просування ключових європейських галузей промисловості Європа, яка так опікується національними інтересами? Яким чином значно розширений європейський бюджет зможе інвестувати значні кошти в розширення військової оборони, що є похідною від національної політики?
Придушене розширення на Україну
Примітно, що Макрон значною мірою виключив зі своєї промови головне питання майбутнього ЄС. А саме — заплановане його державами-членами розширення ЄС за рахунок України та декількох інших східноєвропейських держав. Усе, що означатиме цей раунд розширення, суперечить баченню Макрона щодо інтегрованої європейської фіскальної та промислової політики. Прийняття до Євросоюзу зруйнованої війною України з її початковим населенням у понад 40 мільйонів переверне з ніг на голову бюджет ЄС і його трансфертні виплати, вважає автор швейцарського видання. Одночасно фінансувати нові оборонні завдання та промислові субсидії видається неможливим.
Проте виникає запитання, зазначає автор NZZ, наскільки серйозно Макрон ставиться до своїх попереджень щодо політики безпеки? Так, Європі терміново потрібно розширити військову допомогу Україні. Так, її уряди повинні різко збільшити витрати на оборону. Цього року в середньому вони стрімко наближаються до позначки у два відсотки ВВП. До кінця минулої холодної війни цей показник становив понад три відсотки. Такий показник має стати вірогідним орієнтиром у нову еру російського імперіалізму та китайського переозброєння. Для цього потрібен гігантський перерозподіл фінансових ресурсів.
Військові витрати після Другої світової війни
(у відсотках від валового внутрішнього продукту)
Джерело: NZZ / pra.
Однак для цих кроків не потрібне спільне фінансування з боку ЄС, вважає автор швейцарського видання. Допомога Україні та національна оборона країн ЄС мають здійснюватися насамперед національними урядами. Такі держави, як Польща, яка вже витрачає майже 4 відсотки ВВП на оборону, і країни Балтії, які є одними з найбільших прихильників України з точки зору економічної потужності, показують, що це можливо. Німеччина, у свою чергу, надсилає Києву в кілька разів більше військової допомоги, ніж Франція, військову міць якої Макрон так гордо вихвалював у своїй промові.
Невеликі європейські країни допомагають Україні непропорційно більше
(короткострокова двостороння військова допомога від початку війни у 2022 році, у відсотках на основі економічної потужності країн-донорів)
Джерело: NZZ / Jum.
Ці зусилля передусім вимагають ефективної економіки та здорових державних фінансів, а також політичної волі керівництва окремих держав. За це також відповідають національні уряди.
Франція щойно досягла рекордного рівня державного боргу у 115 відсотків від ВВП. Гора боргів серйозно обмежує простір для маневру уряду Макрона. Не дивно, що він шукає допомоги в європейському бюджеті. Але такий шлях не призведе до обіцяного світлого майбутнього, а радше до спіралі боргів, за яку ніхто не хоче нести відповідальності, до боротьби за розподіл коштів, до розчарування виборців і втрат. Сварки навколо заблокованих мільярдів ЄС для Угорщини чи надмірні вимоги до Італії через кошти з роздутого фонду розвитку ЄС є красномовним доказом цього.
Нечесно делегувати національну відповідальність за безпеку та оборону розосередженому баченню «Європи», вважає автор швейцарського видання. Континент може зберегти своє місце у світі лише на основі сильних і відповідальних країн-членів.
* * * * *
В європейських країнах поступово визріває розуміння необхідності консолідованого протистояння російській загрозі. Водночас поширена думка, що основні проблеми спільного майбутнього в Європі повинні вирішувати власними силами національні уряди, оскільки нові системи колективної безпеки лише створять нові проблеми і залежності, насамперед фінансові. Тому Європа все ще не може згуртуватися навколо необхідності спільного виживання. Європейці поки що рахують гроші та остерігаються, що через нові безпекові виклики їх життя стане менш комфортним та спокійним. У той же час Україна веде боротьбу за своє існування та розраховує на розуміння і дієву воєнну та фінансову підтримку з боку Європи. Адже на Європейському континенті в України немає більш надійного та реального партнера, ніж Євросоюз та окремі його найбільш свідомі країни-члени.
Підготував Сергій Польовик
